Софія Київська

 
 

Софія Київська




Проаналізовано зусилля пам'яткоохоронців для перетворення Київської Софії з діючого храму на музейний заклад, роз­крито етапи становлення музею та його діяльність у роки другої світової війни.

Historical Heritage officers' efforts aimed at the reorganization of the Sofia Kievskaya from a church in service into a museum com­plex are analyzed in an article "the Sofia Museum developing and its destiny during the Second World War" by S. Ivanysko. The article describes stages of the Museum developing and its activity during the Second World War.

 

Софійський собор - визначна пам'ятка архітектури ХІ ст., що зберігає найповніший комплекс давньорусь­кого монументального живопису. До революції св. Софія була діючим храмом Російської православної церкви, що створювало певні ускладнення для збере­женості архітектури собору та його розпису. Після полі­тичних перетворень 1917 р. українська наукова громад­ськість звертає увагу уряду на стан пам'ятки, наголошує на необхідності її збереження, охорони, реставрації та дослідження. Неодноразово піднімалося питання про створення на базі Київської Софії музею, щоб догляд за пам'яткою набрав планомірного характеру.

Створення музею Софійського собору та його дія­льність у роки другої світової війни залишається мало дослідженою проблемою у вітчизняній історіографії. У роботах радянських істориків лише зазначалося, що рішенням уряду в 1934 р. Софійський собор як філіал було включено до Державного історико-культурного заповідника Всеукраїнського музейного городка (ВМГ), створеного в 1926 р. на базі комплексу Києво- Печерської лаври [3, 29; 7, 30; 11, 129] Також розгляда­лися питання вивезення німцями культурних цінностей та їх нищення, заходи радянської влади щодо евакуації музейних колекцій та післявоєнної відбудови тощо [12]. Лише в останні роки з'яв илися праці В. Акуленко, О. Боня,        С. Білоконя,   О. Нестулі,     І. Преловської, М. Ткаченка, що побіжно торкаються запропонованої теми [1, 4, 5, 22-25, 30, 31]. У цих публікаціях історія створення та функціонування музею на базі Київської Софії висвітлюється фрагментарно, відповідно до за­вдань кожного дослідження. Головним завданням на­шої статті є проаналізувати зусилля пам'яткохоронців для перетворення храму на музей та виділити основні етапи цього процесу, дослідити його діяльність у роки другої світової війни.

У червні 1919 р. з ініціативи архітектурної секції підвід­ділу з ліквідації майна релігійних установ та Всеукраїнсь­кого комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС) на базі Софійського собору було створено музей [16, 17; 22, 79; 25, 291-292]. У ньому експонувалися фрагменти архітектурного мармурового оздоблення та давньоруського живопису, що зберігалися з часів дослі­джень ХіХ ст. на території храму та його садиби.

Софійський музей перебував у віданні місцевого ор­гану ВУКОПМИСу. Спеціально створена для охорони та дослідження пам'ятки Софійська комісія та Всеук­раїнський археологічний комітет на початку 1920-х рр. неодноразово піднімали питання про передачу музею у їх підпорядкування [18, № 13, арк. 2, № 410/1, арк. 20, № 410/2, арк. б/н 1; 8, 323].

До 1923 р. завідуючим музеєм Софійського собору був Ю. Красицький. [18, № 4 арк. 33, № 5, арк. 12-13; 25, 295]. Він піднімає питання про відкриття музею св. Софії для широкої публіки. Проте його ініціативу не підтримали і дозволили допускати тільки наукові екску­рсії. Експозиція музею була частково поповнена за ра­хунок "Софійської скарбниці".

Наступним керівником Софійського музею став відомий мистецтвознавець Ф. Шміт. У 1924 р. він залишає музей і переходить на роботу в Ленінград до Російського інституту історії мистецтв. У той же час, з іще нез'ясованих причин про існування Софійського музею забувають [18, № 21, арк. 13, № 96, арк. 14; 10, 65; 24, 47]. Було заплано­вано заснування нового музею.

Весною 1929 р. під час обговорення звіту Софійсь­кої комісії на засіданні ВУАН, у присутності голови Упрнауки Ю. Озерського, київський краєвий інспектор охорони пам'яток культури (КІОПК) Ф. Ернст підняв питання про перетворення всього комплексу будівель навколо Софійського собору на державний заповідник [18, № 410/8, арк. 22; 9, 425; 15, 57]. З цією метою сек­ретар інспектури В. Базилевич після закінчення сесії показав мистецькі цінності собору Ю. Озерському й одержав від нього принципову згоду на заходи в цьо­му напрямі. Подібне рішення було зафіксовано і в По­станові Ради ВУАН на доповідь Софійської Комісії 17 квітня 1929 р. Повторно з подібною пропозицією ВУАН звернулася до уряду в 1931 р.

Занепокоєний станом Софійського собору Новицький пише статтю до газети "Пролетарська Правда" під назвою "Київську Софію треба зробити за­повідником" (на жаль, вона надрукована не була), у якій детально описує стан будівлі та монументального жи­вопису пам'ятки [5, 71]. Оскільки вон знаходилися в процесі повільного руйнування, то він наголошує на необхідності, для вивчення та показу широкій громад­ськості, перетворення храму на музей з постійним шта­том та самостійним бюджетом.

У той же час Київська КІОПК вела роботу зі ство­рення заповідника "Київський акрополь", до складу яко­го планувалося включити Софійський собор та інші па­м'ятки культури Старого Києва. Цей план затвердив Ю. Озерський [15, 57]. У першу чергу рекомендувалося оголосити заповідником Київську Софію із садибою, культовими та цивільними спорудами.

Восени 1930 р. дирекція заповідника ВМГ кілька разів звертається до НКО, з висловленням згоди на приєднання території Софійського подвір'я до цього закладу [18, № 322, арк. 7-8; 30, 12-13]. На базі собо­ру планувалося утворення антирелігійного музею, зго­дом музею музичних інструментів. Проте установи ВУАН не підтримали цю пропозицію, оскільки на той момент ще планувалося включення св. Софії до скла­ду "Київського Акрополя".

Ідею заснування "Київського Акрополя" підтримав і новий київський краєвий інспектор К. Антипович. Осно­вною метою нового закладу він визначив забезпечення охорони, проведення наукової та політосвітньої роботи з пам'ятками [4, 102]. У 1932 р. Було розроблено проект створення комплексу з видатних пам'яток у Старому Києві, який пам'яткоохоронці сподівалися втілити в найближчому майбутньому. Статут закладу ухвалив НКО і передали на затвердження ВУЦВК [18, № 413/а, арк. 6. 413/б, арк. 4-5; 13, VIII; 14, 34] Проте радянська влада не могла погодитися на утворення другого вели­кого заповідника в центрі Києва, і цей грандіозний за своїм значенням проект так і не був здійснений.

Узимку 1934 р діючий храм св. Софії остаточно за­крили і на його основі створили антирелігійний музей [20, № 147/1, арк. 1, 3, № 147/3, арк. 1, 2; 1, 146; 23, 49; 28, 13]. Нарком освіти В. Затонський наказав директору ВМГ О. Багрію прийняти собор з майном як філіал Муз­городка. Директором "Софійського музею" став Скуленко. Для відвідувачів Заповідник відкрили наве­сні 1935 р. Спочатку ВМГ підпорядковувався НКО УРСР, а з березня 1937 р. - Управлінню в справах мис­тецтв при РНК УРСР.

7 березня 1939 р. за постановою Ради Народних Ко­місарів на базі Софійського собору було утворено само­стійний музейний комплекс [19, арк. 2; 29, 3-7]. При ньо­му вирішили організувати відділ архітектури і як філіали передати Андріївську церкву, Видубицький монастир, Кирилівську церкву та церкву Спаса на Берестові.

Правління спілки радянських архітекторів України ра­зом з Управлінням у справах мистецтв при РНК УРСР обговорювало план організації архітектурного музею в Софійському заповіднику [26, 35]. Планувалося, що ве­лику увагу музей приділятиме науковим дослідженням історії архітектури, пов'язуючи їх із роботою заповідника.

У 1938-1939 рр. у Богословському приділі собору влаштували виставку архітектурних проектів майсте­рень УРСР. Для цієї виставки переробили вікна XVII ст., замалювали живопис, настелили нову підлогу. На до­вершення всього було встановлено велику статую Ста­ліна. Коли носили тісними сходами північної вежі великі підрамники з архітектурними проектами та частини ста­туї Сталіна, фрески були дуже подряпані. Тоді ж Успен­ський приділ переробили на канцелярію музею. Там влаштували нову паркетну підлогу на погано ізольова­ній основі. Це стало причиною того, що з'явилась гриб­кова цвіль, підлога місцями здулася, а грибок загрожу­вав поширитися по пам'ятці. Приділи в обох вежах були перероблені на допоміжні музейні кімнати (кабінет, фо­толабораторію тощо). Приміщення архієрейської біблі­отеки та ризниці були використані для експонатів архі­тектурного музею. Там помістили фотографії храмів, фрагменти архітектурно декору, мозаїки та фрески з розібраного собору Михайлівського Золотоверхого мо­настиря тощо [28, 15]. В усіх перебудованих музейних кімнатах зафарбували живопис, зруйнували іконостаси, змурували примітивні опалювальні груби з виводом бляшаних труб крізь вікна.

Після створення "Софійського музею" він став центром досліджень історії архітектури і при комплекту­ванні його фондів враховувалася ця специфіка. Так, ос­новою колекції стали фрагменти архітектурного декору, що знаходилися у хрещальні пам'ятки з ХІХ ст. Також у той час до фондів надходили матеріали археологічних досліджень пам'ятки в 1935-1936 рр. під керівництвом Т. Мовчанівського та М. Каргера в 1939 р.; фрагменти живопису розібраного собору Михайлівського Золотове­рхого монастиря, архітектурні деталі Десятинної церк­ви Х ст., вівтарна стіна Іринівської церкви тощо [20, № 147/3, арк. 5-8; 19, арк. 3]. Станом на 1 січня 1941 р. фонди Державного архітектурно-історичного заповідника "Софійський музей" нараховували 8563 музейні предме­ти, з них 859 - в експозиції [31, 176].

За спогадами І. Скуленка, багато часу займали візи­ти офіційних осіб і цілих груп: "Не було дня, щоб не прийшов хтось з ЦК партії, з Раднаркому, Наркомпросу; з якогось посольства, а то й просто якась офіційна де­легація. Зустрічати і проводжати їх доводилось дирек­тору" [20, № 147/3, арк. 8].

Після нападу Німеччини на СРСР функціонування музейних установ отримує нову специфіку. У радянській літературі прийнято було звертати увагу на занепад культури в період німецької окупації, руйнування пам'я­ток, наголошувалося на заходах, прийнятих радянською владою для збереження архітектурних пам'яток (зокре­ма, Софійського собору), що могли постраждати від об­стрілів артилерії та авіаційних нальотів [12, 14-18].

Проте за свідченнями українських істориків, що емі­грували разом з німцями, за наказами радянського ке­рівництва при відступі Червоної армії мінувалися най­кращі споруди великих міст з метою проведення дивер­сійних акцій. Згідно з повідомленням київського міського голови часів німецької окупації Л. Форостівського, св. Софію перед відступом радянських військ планува­ли підірвати. На її територію заїхала машина з вибухо­вими речовинами для мінування [6, 11]. Проте, архітек­тор Олекса Повстенко зміг переконати військових, щоб машину з вибуховими речовинами повернули назад.

Більшість українських музеїв під час німецької оку­пації не працювали або були перетворені на склади, де зберігалися культурні цінності і звідки вони пері­одично вивозилися або викрадалися. Усе ж частина музеїв, тією чи іншою мірою реорганізованих, продов­жували працювати [31, 77-79]. Змінилися назви та профілі музейних установ, ідеологічне спрямування експозицій. У деяких випадках українських співробіт­ників замінили "фольксдойче".

Підпорядковувалися музеї генеральному комісару через референта у справах музеїв при міській управі ф-н Гейбель - німкені, що до війни працювала в одному з київських художніх музеїв. Вона мала відвідувати музеї, щоб передавати необхідні відомості комісару, перево­дити співробітників з одного музею в іншій. Директивно визначалися робочі години музеїв: понеділок - з 9 год до 17, субота - з 9 до 13 год [21, № 659, арк. 1]. При перевантаженні графік роботи міг бути змінений.

Організація та діяльність музеїв залежали від ініціа­тиви представників української інтелігенції та відповідних відділів міських управ, підтримки німецьких властей. Мо­тиви співпраці українських музейників з окупаційною владою, на думку дослідників, були різними [31, 70, 77­79, 170]. Багато з них хотіли залишатися ближче до му­зейних предметів, оберігати їх від грабунку чи руйнуван­ня. Дехто повірив пропаганді німців про відродження української культури і намагався діяти в інтересах май­бутнього України. Хтось просто хотів вижити.

Змінюється тематика планових робіт у музейних за­кладах. Для розробки пропонувалися такі теми: більшо­вики як руйнатори української культури; реєстр культу­рних цінностей, що загинули безповоротно; реєстр цін­ностей, що вивезено [17, № 18, арк. б/н1] і под.

Серед організованих німецькою владою установ був Музей переходової доби міста Києва, який мав збирати матеріали про нищення радянською владою пам'яток української культури [31, 85-86], та Архітек­турно-історичний музей. Головним завданням остан­нього (у документах його іноді називають "Архітекту­рно-історичним Софійським музеєм"), створеного ще на початку 1942 р., зазначалося "...оберегати всі старовинні архітектурни пам'ятки міста та його око­лиць..." [21, № 659, арк. 1].

За документами, що зберігаються в Науковому архі­ві Національного заповідника "Софія Київська" можна встановити штат цього музею [21, № 660, арк. 1, № 663 , арк. 1]. У різних списках значиться 12-14 осіб, з них 11 незмінних: архітектори Олекса Повстенко, Іполіт Моргилевський, Сергій Бабулевич, Рената Крамар (Крамер), а також Ніна Орлова, Василь Бандурко, Олена Деіч (Доіч), Олекса Александров, Софія Александрова, Павло Ємець, Катерина Данкевич.

Директором музею Софійського собору в роки війни став Олекса Повстенко. До того він працював доцентом Харківського інженерно-будівельного інституту, згодом - архітектором Наркомосу УРСР [6, 11].

Непересічною особистістю був Іполіт Моргилевський, один з основоположників сучасної історико-архітектурної науки на Україні, що проводив досліджен­ня архітектури Київської Русі з 1919 р. У 1938 р. його обрано членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР [2, 42-43]. Багато років свого життя учений при­святив дослідженню Софійського собору: він працював у створених ВУАН спеціальних установах для його охо­рони та дослідження, також був залучений до роботи "Софійського музею".

У радянські історіографії підкреслювалися заслуги Павла Ємця, що більше 25 років пропрацював у Софій­ському музеї двірником і доглядачем. Під час окупації на території музею він ховав від пограбування цінні плани Києва середини XVIII ст., 3 дзвони, привезені гітлерівцями з Лаври, що підлягали відправленню до Німеччини, багато цінних експонатів та будівельні ма­теріали, що стали дефіцитними. Незважаючи на накази окупантів, відмовився віддати ключі від фондових при­міщень, був заарештований і кілька днів провів у підва­лах гестапо. Протягом окупації П. Ємець слідкував за станом пам'ятників заповідника, ремонтував дахи, від­шукуючи на звалищах необхідні матеріали [19, арк. 2; 12, 25-26]. Крім того, у низці публікацій наголошується, що саме він незадовго до визволення Києва радянсь­кими військами зумів переконати німців не мінувати територію Софійського собору.

У роки окупації Архітектурно-історичний музей об­слуговував переважно німців. Цікавим є звіт закладу за 1.06-8.08.42 [21, № 665 арк. 1, 1зв, № 666, арк. 1]. За зазначений період провели 396 екскурсій,

І. Моргилевський прочитав 8 лекцій з історії архітектури Київської Русі та Софійського собору. Також було по­повнено експозиції "Архітектура Великокнязівської до­би" матеріалами з церкви Пантелеймона в Галичі, Ва- силія в Овручі, Ільїнської та Параскеви П'ятниці в Чер­нігові, Десятинної, Спаса на Берестові та Троїцької Надбрамної в Києві й замкової архітектури України. Від­криття цієї експозиції відбулося19.09.42.

Адміністрація заповідника піднімала клопотання про розширення експозиції за рахунок звільнення приміщен­ня колишнього відділу соціалістичного будівництва [21, № 664, арк. 1, № 666, арк. 1; 31, 89]. Зокрема, там знахо­дилася статуя Сталіна, що важила понад тонну. Дирекція піклувалася про полагодження вікон та даху у св. Софії, оскільки це загрожувало збереженню пам'ятки.

Отже, на початку окупаційного режиму продовжува­лося функціонування культурного закладу на базі Со­фійського собору у структурі нового закладу Архітекту­рно-історичного музею. Та, з наступом радянських військ ситуація змінилася.

Ще на початку війни у Німеччині розроблялися тає­мні плани пограбування культурної спадщини підкоре­них народів. У 1942 р. вивезення культурних цінностей не мало масового характеру і проходило таємно. Проте відступ німецьких військ супроводжувався пограбуван­ням та нищенням матеріальних цінностей.

Багато експонатів Софійського архітектурно-історичного музею були вивезені німецькими окупантами в 1943 р. З відділу архітектури та малярства княжої доби було вивезено 14 фресок, серед них фрески Михайлівсь­кого Золотоверхого монастиря та фрагменти з Десяти­нної церкви, матеріали з археологічних досліджень Со­фійського собору, порцеляновий бюст Ярослава Мудро­го роботи скульптора-антрополога Герасимова, графічні матеріали, обміри, фотографії й акварелі архітектурних пам'яток, їх розкопок та реставрацій. Також вивезли до­рогоцінне начиння, предмети культу, ікони ХУІІ-ХУІІІ ст. тощо. Бібліотека музею збідніла на 60-70 % [19, арк. 3-5; 21, № 662, арк. 3-5; 27, ХХУІ-ХХУІІ].

Після звільнення Києва пам'ятці необхідно було провести черговий ремонт, потинькувати та побілити стіни, засклити вікна [19, арк. 2, 5-6] Найзагрозливішим було становище даху та водостічних труб.

Уже 27 березня 1944 р. РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову "Про організацію Софійського за­повідника" з метою впорядкування та благоустрою ко­лишнього Софійського подвір'я, а також для проведен­ня реставрації і дослідження архітектурних історичних пам'яток [20, № 418, арк. 1]. Уся територія зі спорудами та приміщеннями (крім саду) передавалася Ук­раїнському філіалу Академії Архітектури СРСР.

Таким чином, створення музею на терені Софійського собору не було одномоментним явищем. Великих зусиль для завершення цього проекту доклали установи та діячі Всеукраїнської Академії Наук і Київської краєвої інспек­тури охорони пам'яток культури. Проте не всі задуми пам'яткоохоронців та науковців вдалося втілити в життя. Так, влада не погодилася на створення заповідника "Ки­ївський Акрополь" для охорони пам'яток старовини центру Давньоруського держави - району Старого Києва. На цьому місці потім планувалося будівництво урядового центру Києва після перенесення в місто столиці респуб­ліки. У воєнні роки, в умовах окупації, Софійський музей продовжував функціонувати у структурі Архітектурно-історичного музею. На його теренах продовжувала працювати когорта визначних українських науковців, що змушені були залишити Батьківщину разом з німцями.

Обсяг статті не дозволяє розкрити всі аспекти цієї теми. Подальшого дослідження вимагають питання припинення функціонування музею в 1924 р., діяльність пам'яткоохоронців у цьому напрямі до 1929 р. Досить фрагментарні наші відомості про функціонування му­зею в роки другої світової війни. Цікаво також прослід­кувати відмінності в позиціях радянської та зарубіжної історіографії із зазначеної проблеми.



Создан 07 фев 2016



 
Пользовательского поиска
AVTOINDEX.COM Автомагазин Автогарант
Просмотреть Автошкола Константа-ГС на карте большего размера Всеукраїнський сайт безкоштовної реклами белый каталог сайтов Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев
ERA.COM.UA
интернет портал
Размещено на Start.Crimea.UA Украинский портАл МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов AVTOINDEX.COM Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев - Каталог компаний, фирм и веб-сайтов Украины, Киев. Добавить сайт в каталог Автошколы, Автомобили, Киев. Каталог сайтов femina.com.ua Украинский портАл Автошкола Спойлер Сайты недвижимости. Каталог недвижимости Бест Риэлти. Добавить сайт, ссылку, ресурс, URL. Обмен ссылками Аренда квартиры в Киеве Агентство недвижимости в Киеве Kiev apartments for rent Снять квартиру в Киеве. Сдам квартиру в Киеве. Долгосрочная аренда квартир Киев. Договор аренды, типовой образец. Квартиры в Киеве посуточно Гостиницы Киева белый каталог сайтов - рейтинг Каталог лучших сайтов, добавить свой сайт. только интересные сайты! > Украинский каталог сайтов Каталог сайтов OpenLinks.RU Украина онлайнСамый большой каталог сайтовАвтошкола Спойлер в Киеве ДДО Украины Каталог сайтов на http://www.globalmarket.com.ua/
AVTOINDEX.COM Веб-справка - каталог сайтов Era.com.ua - Украинский портал Украинский образовательный портал «Репетитор». Учеба, курсы, репетиторы, тренеры, школы Украины. ЗНО, ВУЗы, рефераты. Каталог Крымского Театра Кукол Автошколы Украины Кредитка